ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНІСТЬ: штучна паніка чи реальність?

Тютюнокуріння, алкоголізм, наркоманія — здається, будь-хто назве ці найвідоміші типи за­лежності людини. Але чимало людей недооцінює загрозу безлічі інших згубних схильностей. Серед них — залежність від Інтернету та комп'ютера взагалі. У газеті ми постійно наголошуємо на перева­гах комп'ютера та Інтернету, проте завжди треба мати відчуття міри у використанні благ цивілізації. Отже, чи насправді надмірна любов до Інтернету є загрозою, чи, може, не варто її переоцінювати? Спробуємо з'ясувати це.

Якщо розгорнути сучасний тлумачний словник, то там можна знайти... Та стривайте, навіщо підійма­тися з-за столу, йти до полиці з книжками, шукати словник, довго гортати його в пошуках потрібного роз'яснення. Це займе чимало часу, який нині єнай-дорожчою цінністю. Адже можна просто натиснути кілька кнопок на комп'ютері, пошук видасть чимало потрібної інформації, що зекономить ваш час і зусил­ля. Отже, згідно з тлумаченням Вікіпедії, Інтернет-залежність — це психічний розлад, нав'язливе бажання підключитися до Інтернету і хвороблива не­здатність вчасно відключитися від нього. У 2008 році вона офіційно була визнана хворобою. Визначення захворювання та його діагностичні критерії роз­робили співробітники Пекінського центрального військового госпіталю за матеріалами 1300 «проб­лемних» користувачів Інтернету.

Отже, Інтернет-залежність уважається хворобою зовсім нещодавно, проте так само ко­ристувалися Інтернетом і до 2008 року. То в чому ж проблема? Спробуємо розібратися.

Останнім часом багато людей почало ви­користовувати всесвітню мережу не лише для роботи чи пошуку інформації, а і як спо­сіб життя. З'явилися чати, сайти знайомств, цілковите віртуальне життя, у яке деякі люди занурюються цілком, а буденним життям нехтують. Днями і ночами вони переписуються, обмінюються фото, вигадують різні ролі — ті, які вони не дозволяють собі в реальному житті, або ті, ким би вони хотіли бути, бавляться в ігри, мимо­волі перелазять із сайту на сайт, не усвідомлюючи, що шукають.

Щоб остаточно поставити людині діагноз «залежна від Інтернету», потрібно поспостерігати, скільки часу вона проводить за комп'ютером. Відповідно до нових діагностичних рекомендацій, Інтернет-залежною ви­знається людина, яка проводить у мережі не менш ніж 6 годин на день і у якої спостерігався щонайменше один із симптомів залежності протягом попередніхтрьох місяців.

За даними статистики, 54 % користувачів від 13 до 23 років проводять в Інтернеті щоденно від 1 до З годин, ще 31 % сидить у мережі по 4—6 годин. Існує категорія людей, яка живе віртуальним життям по 10 годин на добу і більше. Понад 45 % усіх опитаних заявили, що без персонального комп'ютера і підключення до Інтернету вони не змогли б жити. Це більше, ніж для будь-якого іншого медіапристрою (28 % молодих людей не можуть жити без мобільного телефону, 11 % — без телевізора).

 Найдетальніше цю проблему досліджувала доктор Кімберлі Янг, професор психології Університету Піттсбурга, автор книжки «Спіймані в мережу». Доктор Кімберлі Янг назвала зазначену проблему «Інтернет-адикцією», що означає феномен психо­логічної залежності від Інтернету. Він проявляється у своєрідному відході від реальності, за якого процес навігації по мережі затягує суб'єкта настільки, що він опиняється не спроможний надалі повноцінно функціонувати в реальному світі.

Кімберлі Янг виокремлює п'ять основних типів Інтернет -залежності:

• кіберсексуальна залежність (потяг до відвіду­вання порносайтів і заняття кіберсексом);

• пристрасть до віртуальних знайомств;

• пристрасть до онлайнових азартних ігор;

• нескінченний серфінг по сайтах і пошук інфор­мації;

•  пристрасть до комп'ютерних ігор.

Мережа пропонує унікальне середовище, якому немає аналога в реальному світі. У випадку Інтернет-залежності більшість переваг, привнесених Інтернетому життя людей, перетворилась назло. Простий доступ до величезних сховищ інформації, спрощена процедура пошуку — усе це є підмогою для студентів, учених, поліцейських та звичайних громадян. Однак це стало й одним із видів болючої прихильності до Інтернету.

Шукати нове — це добре і потрібно для розвитку, але водночас це загрожує інформаційним переванта­женням — ситуацією, коли людина не може спокійно сприймати навіть необхідну інформацію.

Надзвичайно корисна можливість, надана мере­жею, — це спілкування з людьми, які перебувають за сотні і тисячі кілометрів. Проте коли основне коло спілкування утворюють віртуальні друзі, над цим варто замислитися.

Наприклад, у пересічної людини в соціальній мережі близько тисячі так званих «друзів». Для чого? Кому вони потрібні? Чи спілкування з ними є по­требою? Це вже інші питання.

Звичайно, у віртуальному світі спілкуватися на­багато простіше — тут можна зіграти, видавши себе за людину, якою ви хотіли б бути, але віртуальне спілкування, не обмежене в часі, рано чи пізно призводить до розчарування.

Утеча у віртуальний світ, у якому немає широко розплющених очей, які можуть запід­озрити неправду, немає начальника-тирана, який своєю появою змушує вас тремтіти, фінансових труднощів, страху перед майбутнім і проблем у взаєминах із коханою людиною — усе це стає силь­ною звичкою, яка невпинно затягує.

Згодом повертатися в реальність стає дедалі важче, людина втрачає живі комунікативні якості, з'являється боязнь живих людей, невміння виходити з життєвих ситуацій.

Далі час перебування у віртуальному світі переста­не приносити задоволення і покращувати настрій, а, навпаки, призводитиме до серйозних психологічних проблем і бажання знову зануритися в цей уявний кольоровий, щасливий і безтурботний світ.

Значного випробування зазнають подружні відно­сини, дружба;відносини з батьками та дітьми. Часом, проведеним із реальними людьми, жертвують в ім'я - віртуального світу. Дедалі частіше це стосується саме школярів.

Часто, намагаючись якомога більше часу при­святити онлайну, Інтернет-залежні користувачі присвячують цьому час, відведений для сну, і, як наслідок, отримують серйозні проблеми, пов'язані з фізичним здоров'ям і загальним самопочуттям.

Нещодавно Інтернет-залежність почали порів­нювати з алкогольною або наркотичною, оскільки, як і початківці-наркомани чи алкоголіки, Інтернет-залежні люди впевнені, що будь-якої миті можуть відмовитися від звички проводити час у віртуальному світі. На жаль, це не завжди так.

Не Інтернет робить людину залежною, а людина, схильна до залежності, сама обирає об'єкт своєї підвищеної уваги, яким може стати Інтернет.

Інтернет-залежність — це радість, ейфорія, від­сутність контролю за часом під час перебування в мережі, що майже кожен відчував на собі. За від­сутності можливості потрапити у віртуальну реаль­ність виникає пригніченість, порожнеча і депресія. Це може супроводжуватися соматичними порушен­нями — різзю і сухістю в очах, болем у спині та лік­тях тощо. Іншими наслідками Інтернет-залежності можуть стати зміни в характері, ігнорування домашніх обов'язків і загальна байдужість.

Можна виокремити п'ять стадій потрапляння і проходження по віртуаль­ному світу:

• на першій стадії початківець лише намагається чогось навчитися;

• на другій стадії людина, уже знайо­ма з мережею, використовує її для роботи і для розваг;

• третя, найстрашніша, стадія — це коли Інтернет стає всім, увесь час витрачається на віртуальне життя, якому підпорядковано все в реальному житті;

• на четвертій стадії настає роз­чарування і тимчасове повернення у справжній світ;

• п'ята стадія — найгармонійніша, оскільки користувач пройшов усі ета­пи відносин з Інтернетом та помірно і розумно використовує його можливості в роботі, повсякденному житті. На жаль, деякі користувачі, залишившись на третій стадії, стають Інтернет-алежними.

«Попереду всієї планети» щодо цього вважаються Сполучені Штати Америки, де масштаби боротьби з Інтернет-залежністю вражають. Більшість філій «Товариства анонімних алкоголіків» відкрили групи підтримки Інтернет-залежних, причому існують групи для родичів, які хочуть повернути члена сім'ї до нормального життя. Розроблено програму з 12 кроків, сутність якої полягає в наповненні реаль­ного життя новим змістом паралельно зі зменшенням часу, проведеного в мережі. Ознакою одужання вважається, коли людина повністю контролює час, проведений в Інтернеті.

Усі проблеми, які «спливли на поверхню» завдяки Інтернету, насправді лежать набагато глибше.

Більшість психологів сходяться на думці про те, що не Інтернет робить людину залежною, а людина, схильна до залежності, сама обирає об'єкт своєї під­вищеної уваги, яким може стати Інтернет.

Проте не можна звинувачувати лише Інтернет у проблемах, які виникають. Неазартна людина навряд чи захопиться онлайновими іграми; комуні­кабельні, товариські люди не віддаватимуть перевагу клацанню по клавіатурі, а сходять із реальними друзя­ми в кіно; той, у кого немає проблем у родині, навряд чи полюбить порносайти і кіберсекс. Для товариських людей мережне спілкування стане доповненням до реального, а не замінить його.

Усі проблеми, які «спливли на поверхню» завдяки Інтернету, насправді лежать набагато глибше. Інтер-нет-залежність — це лише один з їх проявів. Цілком можливо, що, якби не було Інтернету, вони просто набули б іншої форми.

Незважаючи на ці уявні очевидні факти, у пресі регулярно з'являються публікації про шкоду Інтернету. Як один з аргументів наводять Інтернет-залежність. Однак із таким самим успіхом можна вес­ти мову про шкоду кави, телебачення або автомобілів, які, як і багато іншого (зокрема Інтернет), принесли людям комфорт і приємні емоції. Але випробування Інтернетом змогли витримати не всі, перетворивши його із засобу зручного доступу до інформації на хворобливу залежність. Варто замислитися над тим, що призвело цих людей до такого становища, а не вішати на Інтернет ярлик «наркотику» для сучасної молоді. Пам'ятаймо! Не речі роблять нас залежними, а наше ставлення до них.

Інтернет надає користувачам абсолютно унікальні можливості, недосяжні більше ніде. Тому кожному з нас варто вирішити: наркотик для нас мережа чині.

Використані джерела

1. Вакуліч Т. М. Мотиви та фактори формування Інтер-нет-залежності підлітків // Гуманітарні проблеми станов­лення сучасного фахівця: матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 29—31 березня 2006 р.) / За заг. ред. А. Г. Гудманяна, О. В. Петренка. — К.: НАУ, 2006. - ТІ. - С 160-162.

2.  Мартынова О. С. Критерии оценки Интернет-зависимости // Психотерапия и консультирование. — М., 2002. — № 3. - С. 27-30.

3. Янг К. С. Диагноз — Интернет-зависимость // Мир Интернета. — М., 2000. — № 2. — С. 36—43.

4. http://uk.wikipedia.org.

5. http://www.esc.lviv.ua.

За матеріалами журналу «Інформатика», лютий 2015